Такі змерзлі, холодні очі…
Що ти в них приховала? – муку
Незагоєну, незализану, не залиту хмільними чарами…
Сухо час відбиває годинник.
Зайшлий кіт жал[i]і́[/i]бно муркоче.
О подай мені швидше руку,
Бо помру я під цими ударами…
Очі, руки, хребти-нахрапами –
все жере і сопе, і схлипує…
Кіт нічийний кігтявими лапами
в мою душу чогось поглипує…
Що, жебраче, на жебри дивишся –
холод з холодом враз зустрінеться –
не наївся, то й не налижешся,
поки вітер не переміниться…
Не мене ти шукай, жебротонько,
улещай, де є стіл і багаття…
Я ж тебе заведу у болотонько,
На моро́ве своє розп’яття…
[i](Зі збірки [b]"...І все ж - неопалима".[/b] - Львів:Логос,2001)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753944
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.10.2017
автор: Сіроманка