Повідай мені ти правдоньку, розкажи
Як густо засіяв жалощі в ці дощі.
Як дрібно насік ти злобою вітру край -
Подолок свій губить долами - не займай.
Розвідай мені те горенько, покажи
Як тонко плачу лив цівочку в тихі сни.
Як кидав туман кавалками в осінь ти....
Мені ще тебе днесь плакати, щоб зійти
Росою над ранком чистою, мов сльоза.
Яка ж бо стрімка і звивиста та стезя!
Стечу бороздою туги я - плач услід.
Зведу я тебе, мій любчику, в смуток й від.
Ти сплаканий і згорьований - сил нема.
Нещадно губив ти доленьку... А дарма.
Бо то не кінець - ще довго топтати ряст.
Є час огорнути ласкою, ніжить "нас".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2017
автор: Мар’я Гафінець