Беззастережно впасти в осінь,
Сягнувши охрового дна,
Де нитка сонця у волоссі,
Немов обірвана струна,
Заплуталася випадково…
І спалахнути, мов свіча,
Відчути, як достигле слово,
Терпке й солодке водноча́с,
Із горла проситься назовні,
Як з гілки обважнілий плід.
Набрати світла жмені повні
І щедро хлюпнути землі –
На глянець трюфельних каштанів,
На теплі вощені листки,
На трави в сивому тумані…
І начерка́ти від руки
Думок намічені маршрути,
Щоб не розсипати в юрбі.
І, врешті, з видихом відчути,
Що космос плавиться в тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754493
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2017
автор: Наталя Данилюк