Як довго ми не бачились з тобою!
І знову осінь і її тепло
єднає нас журбою золотою.
О, як же тяжко, зле мені було
самій, загорнутій в свої печалі,
і струни серця довго так мовчали!
О, час дрімотний уже близько так!
І я не сплю, мандрую тільки в мріях,
ти подаєш мені магічний знак,
твій вітер у мої вітрила віє.
У нас одне на двох тепло осіннє,
ми вдвох і сонце і його проміння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755198
Рубрика: Містика
дата надходження 13.10.2017
автор: Олена Акіко