1
Туман. Його не розвести руками,
І почуття у ньому не втопити.
І тихо в світі, та старезні брами
Закриті, щоб тебе спинити.
Туман холодний осіда водою,
Краплинками роса по листю котиться.
Тривогою живе душа, бідою.
А так зорі туман здолати хочеться!
Тумани. Вітер дуне – світ розвидниться,
Ключі від брами хоч не зразу, та знайдуться.
Туман розсіється, у це так легко віриться!
Чи ж буде добре все? Гадати не беруся...
2
А у цьому липкому тумані
Старовинне випробування.
Тихо-тихо, ні звуку, ні руху.
Чи на щастя тобі, чи на муку.
Час спинився. Чи на день, чи годину
У думки я в тумані полину.
Чи пізнаю себе, чи здолаю?
Чи по лезу пройдуся по краю.
Страх змету, піднесусь над собою,
Чи пірну у тіман з головою?
На місця все схід сонця розставить,
Якщо тільки туман не роздавить.
Старовинного випробування
Результат не врахує бажання...
Мудра стану, здіймусь над собою,
А чи буде біда з головою?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755354
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.10.2017
автор: Олена Бокійчук