Не вперше осінь пише свій етюд,
У мене знову дежав’ю торішнє.
Усі тривоги множаться, ростуть,
Багрянцями вкриваються неспішно.
Зруйновано до тла мій Вавилон,
В минуле відійшли літні устої.
Тумани наяву, а ніби сон,-
Химери там і дійсність у двобої.
Неначе жовтим снігом замело,
Дощами третя вмилася Пречиста.
Повільно опускаюся на дно,
У шелесті дощу, чи може листя.
З осінньою хандрою сам на сам,
І щоб вона мені не говорила,
Я бачу низько стелиться туман,
Тому сумні: думки, слова і рима.
2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755528
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2017
автор: Олексій Тичко