Набивав я думками-набоями свій патронташ,
Тільки Ти й усвідомлення хиткості мрій-міражів…
Я замкнувся в собі, спорудив неприступний бліндаж,
Та у битві з собою безглузді усі бліндажі…
Я пекельний вгамовував біль, наче вправний факір,
Хоч не дуже і вірив у те, що ще є чудеса…
І твердому в безжальності фатуму- наперекір,
Після сотень і тисяч смертей вперто знов воскресав.
…Я губами збирав сльози щастя з твого лиця,
І взаємність сліпила світлом, немов софіт!
І побляклі у тіні твоїй миготіли сонцЯ,
І метав громовиці Тобою затьмарений світ…
© Володимир Присяжнюк
16.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755725
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2017
автор: Володимир Присяжнюк