піднесені вітром

зірки  зафіксовані  поглядом
висять
на  стелі  під  небом
по  інших  світах
піднесені  вітром
відторгнуті  містом
людиноподібних
мурах

і  дивиться  з  сумом  світило
донизу
єдине  вціліле
з  очей
як  світ  поступово  розчавлює
криза
мурахоподібних
людей

їх  світ  покривається  попелом
тіла
знесилений  спробами  змити
їх  кров  що  дістала
до  неба
і  вбила
всі  зорі  на  ньому
за  мить

і  майже  нікого  з  живих
не  лишилось
із  тих  хто  ніколи  не  жив
лиш  вбивця
і  той  хто  збирає  всі  сили
щоб  вбити  того
хто  лишивсь

устромлений  погляд  із  списом
угору
у  чистих  як  кров
молитвах
о  зорі(!)
нехай  помира  вже  остання
потвора!
з  людиноподібних
невдах

мовчить  одинока  сумна
чорна  зірка
та  тільки  й  чекає  на  те
щоб  згаснути
перетворившись  на  дірку
й  не  бачити  більше
зсередини  мертвих
людиноподібних

людей.




*фоновая  композиция  –
Moloch
«Die  letzten  Strahlen  der  Sonne
verblassen  in  der  Kälte
der  Apathie»

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8mkVv4WWABs[/youtube]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755755
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.10.2017
автор: команданте Че