Чомусь здається: все найкраще десь –
В іншому місті, області, селі,
Що нам до тої слави просто зась,
Наше село – піщинка на землі.
Жили ж де-інде видатні особи,
Державні чи культурні діячі,
Хоч і трудящий люд у нас немовби,
Проте лиш хлібороби-сіячі.
Нема відомих вчених і акторів,
Художників, поетів, співаків,
Щоб їхня слава линула за море,
Сягала всіх земель-материків.
А що є слава? Та ж вона, як дим,
Від неї тільки зайва всім морока,
А ми прості, живем собі, творим,
У клопотах минає рік за роком.
Кожна людина наша – індивід,
Єдина й неповторна навіки.
Тож треба придивитися як слід.
Хто чого варт, приміром ось жінки.
Дружини, доньки, сестри, матері
Та в них історія всього мого народу!
Цілюща сила матінки-землі
І стежка, що веде з роду до роду.
Жіноча доля, хто її збагне?
Почує хто і серцем зрозуміє?
В ній так сплелося радісне й сумне,
Любов і біль, зневіра і надія.
Щасти тобі, о жінко, ти свята!
Своє призначення знаходиш в материнстві.
Цей світ твоя врятує доброта,
Любов і пісня над дитям в колисці...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755797
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2017
автор: Пелепей Тетяна