«Чому ти молишся? – спитала якось донька, -
Чому звертаєшся до Бога з молитвами?
Сама ж казала – в нього є долонька
Одна для нас, а друга з божествами.
Він знає все: і добре і провину.
Він любить всіх, про кожного подбає…
Чому ж ти молишся у вільную хвилину?
Ти думаєш що Бог чогось не знає?...»
Я посміхнулася: «Яка ж ти ще маленька
І хочеш знати істинність кохання!..
Молитва – це краплиночка дрібненька
В якій любов моя і покаяння.
В якій вся вдячність, що душа маленька
Великій силі може віддавати.
Це мить коли беззахисна й слабенька
Душа безмежно може розмовляти…
Скажи, як довго можеш ти без мене?
Біжиш кудись, а потім знов вертаєш.
А ввечері як прийдеш то натхненне
Про всі події враз розповідаєш…
От так і я тихесенько із Богом
Крізь молитви постійно розмовляю.
Це не назвеш байдужим монологом,
Бог знає так, що я його чекаю,
Що вдячна за життя і всі хвилини
Коли змогла у спокої прожити.
Що вдячна за захищеність родини,
Можливість добре щось в житті творити…»
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755824
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.10.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко