Стоїть амбулаторія в селі,
Берези та ялини – рай та й годі!
Спішать сюди дорослі та малі,
Але, на жаль, спішать у час негоди.
У того – зуб, а в того – голова,
Якого тільки лиха не буває!
Почути обнадійливі слова
Сюди ми час від часу поспішаєм.
Нас лікарі зустрінуть на порозі,
Спокійно-строго вислухають нас
І, звісно, допоможуть, якщо в змозі,
Підтримають завжди в нелегкий час.
Вони складали клятву Гіппократа:
Стояти у здоров’я на чолі,
Тому людей, що в білому халаті,
Шанують всі у місті та селі.
А раптом вийде так, що не поможуть
Ні ліки, ні рецепти, ні слова,
Людина ж смертна, - знає про це кожен,
Тримайтеся, таке на жаль бува.
Бо лікар – це не чарівник, не Бог,
На все, в народі кажуть, Божа воля,
І кожен має свій життєвий шлях,
І в кожного своя фортуна-доля.
Але коли немилий білий світ,
Й пекельний біль нам тіло розриває,
На допомогу прийдуть лікарі,
Бо свою справу вони добре знають.
За цей неспокій, витримку, турботу
Складаємо Вам шану, лікарі,
За повсякденну нелегку роботу
Низький уклін Вам, любі, до землі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755955
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.10.2017
автор: Пелепей Тетяна