Над морем опускався літній вечір,
І теплий вітерець лягав на плечі…
Дві давніх подруги прогулювались пляжем,
І тут одна, зітхнувши, зауважила:
«Давно хотіла я тебе спитати,
Чи зможеш ти мені пораду дати?
Чим ближче чоловіка я тримаю,
Частіше в нелюбові докоряю,
Тим збільшується відстань поміж нами,
Втрачається зв’язок, що був роками!»
Та подруга не зразу відповіла…
Замислившись на мить, таке зробила –
Піску вона набрала в кожну руку,
Наочно демонструючи науку.
Одну долоню враз вона стискала,
Піску струмки крізь пальці вислизали.
Друга рука – розкритою трималась –
Піщана гірка так і залишалась.
І, посміхнувшись, подруга сказала:
«Хотіла б я, щоб ти запам’ятала!
Цю істину не забувай ніколи ти:
Як хочеш міцно втримати, то відпусти!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756062
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.10.2017
автор: ЮНата