[img]https://i04.fotocdn.net/s23/56/public_pin_l/249/2580346935.jpg[/img]
Це природно, що дощі готичними
вп’ялись вежами у неба лазурит.
Ми йдемо промоклими узбіччями,
час як листя під ногами шарудить .
Хочеш, я мовчатиму? І диханням
збавлю чорноту у стінках шкарлупин,
у яких ми сховані горіхами
доки терпко і туманно править сплін.
Сторожко, багрянцево і вітряно,
по-осінньому рецептори гірчать.
Світ, неначе гойдалку розхитано
від васабі жовтня у Твоїх очах.
[img]http://proxy10.media.online.ua/uol/r2-9732b662a0/57e2c42187257.jpg[/img]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2017
автор: Окрилена