[i][b][color="#b03131"] Маленьке українське село...Привітні люди...
На околиці,- поле золотого вівса... В ньому
похилена сіра оселя з березою на причілку...
З хвилюванням заходжу всередину... Тиша...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#2e9c43"]Непогодою вимита стеля,
Над гніздом в хаті в'ється оса...
Світить ребрами сіра оселя
Поміж хвиль золотавих вівса.
Лиш береза жива ще і досі,
Що причілок колись берегла.
Євдоким би зрубав - та Явдосі
Ця береза сестрою була.
Бо росла і сама білокора,
Світла в помислах, ніжна як цвіт.
Усміхнулась Йому серед двору
Вся в обіймах березових віт...
Відшуміли літа...Євдокима
Проковтнув отой СМЕРШівський рік...
А Вона переплакала зиму
І злягла. В домовину... Навік...
Їх оселя - вона без людини
Є лиш пустка - сліпа і глуха.
Її щастя тривало хвилини,
А ось горе - й тепер не стиха.
[/color][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756283
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.10.2017
автор: Янош Бусел