НАДІЯ ВМИРАЄ ОСТАННЬОЮ
Я ,живцем молодість заховала у глибоку могилу...
та хіба, це життя бути рабою у наймах на чужині?
корюсь Всевишньому святому Духу небесній силі
і віра душу оживає воскресає як цвіт навесні.
У народі кажуть, що надія вмирає останньою...
треба боротись ,за своє щастя і вогник тепла...
хто працює, -той має і встає пташкою ранньою-
щоб досягти мету ,бажані мрії втілити у життя.
Думи, недають спати а яке майбутнє в України?
пани валюту відкладають в скарбницю в офшори...
а як має жити пенсіонер на старість у лиху годину?
коли гальмують тормоз владолюбці життєві затори.
За мізерну пенсію треба оплатити газ світло-
купити необхідні ліки хліб продукти до хати,
і у церкві запалити свічечку у щирій молитві
щоб помолитись, за живих і мертвих згадати.
А чи знають ненаситні мужі ,як живеться вдові?...
коли не працює, на її шиї батьки і діти маленькі,
дні і ночі оплакує чоловіка бо загинув на війні-
за себе недумає ,що рвані чобітки пальто стареньке.
Нема кінця і краю межі зажерливим чинам...
їм все можна, є недоторканість... влада в руках,
ніяк не можуть наїстися і догождають царям,
засіяли на родючих землях чортополох і війни жах.
Без даху над головою поневіряється убога сирота...
хто її нагодує на шматочок хліба дасть копійчину?
Куди веде мільйон українців- так'' звана братва?''...
грають у війну і знищує націю підвладна машина.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756513
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.10.2017
автор: Чайківчанка