Туман зника і вранішня роса,
Ласкає сонце землю обережно.
Душа летить мов птах під небеса
Щоб подивитись край землі безмежний.
Приходить час і в грудях знов болить,
Під небом думка доганяє хмари.
Чи знала ти, чи знала ти коли?
Що все життя душа тобою марить.
Були надії більші і малі,
Та все в цім світі то лиш Божа ласка.
Душа тебе любила на землі,
А ти хотіла неземної казки.
Цей милий світ був раєм для життя,
Ще спомини постійно душу тішать.
Та вже назад немає вороття
І складно все. Хотілось би простіше.
З тобою поруч бути так пишавсь,
Та ти на все дивилася тверезо.
І навіть той малий останній шанс,
Так обережно клала на терези.
Парище.
2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756616
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський