[i]Час залишає назовні -
Глибокі свої подряпини.
Я бачив очі господні
І вони були налякані.
Він не лишив варіанів -
Та жодних ходів для втечі.
Серед його фоліантів,
Кілька листів до предтечі.
Він вирішив раз зіграти -
Сотворивши собі людину.
Й вона не мала лиш знати,
Появи своєї причин(н)у.
Зі словом початок всього -
Ніч - час на спокій, Мамоні.
А ти вкотре кличеш його
Й л'єш свої сльози солоні.
Та це ще, не буде кінцем,
Бо життя - назване грою,
Розплавленим стигне свинцем -
Й тягне у низ, за собою.
Не мушу казати я так -
Незнанно моя фігура.
Твоя ціна грам й четвертак,
Все інше тільки, цензура...
І ті, що за нами вже йдуть,
Як й ті, що збились зі сліду -
У цій грі завжди програють,
Прийняв по вірі гран ціаніду...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756636
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.10.2017
автор: Валерій Кець