Я чекала на Грея, на пурпурові вітрила…
«Трішки ще… трішки-трішки…» - все собі говорила.
Швидко час пролітав, кораблі все ходили по морю
Бо найбільше за все цінували безкрайність і волю.
Я чекала на Грея, видивлялася кожного ранку,
Навіть на ніч лишала відідвинутою фіранку.
Влітку, взимку, весною мрію пестила і колихала.
Що все це лиш дурниці я тоді на свій жаль і не знала…
На мій берег все ж часто невеличкі човни прибивало.
Капітани, матроси, пасажири… та все мені мало…
Той курносий, не гарний, а той зовсім вже навіть і лисий.
Все я Грея чекала невідомо з якого то біса…
Навіть спати лягала під дерева як писано в книзі.
Та за ті витребеньки волоцюги дали по мармизі.
Добре хоч не торкнули, бо побачили моє безумство
Так в житті дочекалась я на старість своє недоумство.
Вже тепер не чекаю ні вітрила, ні Грея у шлюпці.
Ті що Грея чекають, то скоріше самі самогубці…
То ж кажу всім : «Дівчата! Як підходить гарненький кораблик
Швидко в руки хапайте, бо то може єдиний журавлик!
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко
©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756704
Рубрика:
дата надходження 23.10.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко