Коли на самоті з природою у мріях
втопаю і у тиші подумки веду
розмови з нею, вірю в Боже провидіння,
завжди собі відраду й спокій віднайду.
У висоту дивлюся на мінливе небо,
творю молитви Богові і сльози ллю,
Йому Одному викладаю всі потреби,
надією втішаюсь, смуток попелю.
Знаходжу я у спілкуванні цьому щастя
і волю скромним почуттям своїм даю, –
очистить душу Неба світлого причастя,
невловно заспокоїть всю журбу мою.
01.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756766
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2017
автор: Martsin Slavo