Стоїть вітряк старезний край села,
Колись була вторована дорога,
Він день і ніч крутився до знемоги,
Тепер каліка – сил уже нема.
Застогне журно зраненим крилом
Скрипить сердега раз - у- раз неначе
Старий каліка тихо й тужно плаче
У чагарях самітно за селом
Зістарівся покинутий людьми
Бо люди у селі повимирали
Дороги і стежки позаростали
Лиш він стоїть поскрипує крильми
Ночами сич надсадно підвива
Він звів кубло своє десь там під дахом
Старий вітряк тепер на пару з птахом
Та з павуками вік свій дожива.
І між людьми буває часто так.
Потрібним був то здалеку вітались
Улестити всіляко намагались
А став ніщо – то обминають всяк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2017
автор: євген уткін