Ти чуєш цю мелодію в катренах,
Що самотою рветься на Парнас?..
Пізніше пронесеться знов по венах
Забута казка наша без прикрас.
Та маска залишається в кайданах,
Лунають ноти для пустих гримас.
Заручниками є ми у романах –
І весь вогонь, що в серці вже погас...
Хіба у римах заховати можна
Мою печаль. Твій погляд сніговий,
Мов пектораль, виблискує й тривожно
Він сяє, оселився чарівний
В очах. За нього та напевне кожне
Спасибі та прощай же до весни...
© Володимир Верста
Дата написання: 23.10.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756794
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 23.10.2017
автор: Володимир Верста