Я би проспав цілу вічність.
Все менше друзів, і все більше болю.
Так хочеться замовкнути з імлою,
Відвідати ранкове потойбіччя.
Ніхто мене від себе не врятує,
Ніхто мене від смерті не спасе.
Я знов і знов зрікаюся небес,
Та чи людині отаке пасує?
І що робити нам, сумним,
У кого є лише самотність
І погляд невблаганний між рівнин?
Куди подітись від тривкого болю?
Я зачиняю вікна дрімоти,
Жоржини квітнуть, там і ти.
І тиша вдосвіта тендітна.
Цей біль мине,
Гірчить полин,
Настане сповідь літа.
01.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757273
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2017
автор: Warik666