***

Де  дітись  із  страхами  напівсоння,
Та  чи  не  втопитись  в  далекій  самоті.
В  мінорних  акордах  мінорного  просоння,
В  мінорнох  нотах  своєї  самоти.
Цей  світ  мене  вже  більше  не  тривожить,
Цей  світ  для  мене  голий  і  пустий.
В  мінорних  акордах  свого  безсоння
Своє  личе  я  хочу  віднайти.
Його  незримні  риси  десь  блукають,
Його  незримне  серце  так  болить.
В  мінорних  нотах  свого  безсоння
Летять  століття  і  роки.
Вони  мене  повір  не  знають,
Їх  обриси  лиш  люблять  тільки  тих  ,
Хто  у  житті  кохання  не  шукає,
А  баветься  лиш  променем  весни.
А  моє  серце  вірить  в  чудесію,
Йому  так  хочеться  любить.
В  мінорних  нотах  своєї  безнадії  ,
Так  хочеться  свою  станцію  метро  знайти,
Замкнувши  поїзд  сильно  так  наклямку  ,
Чимдуш  із  світу  утекти,
Втікаючи  ,вставати  зранку,  
Пеленку  снігу  надягти.
Купаючись  у  місячній  сонаті  ,
Губити  бублики  й  коржі.
Хай  задля  тебе  ,милий,
Ситий  будеш  з-поза  ранку,
Хай  задля  тебе,  милий  ,
Мої  очі  будуть  не  сумні!
І  так  доклавши  пару  кіловатів  
Летіти  серцю  стрімко  навмання...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757503
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 28.10.2017
автор: Антилопа