Обра́зи відпускаю вдаль,
У міжсвітів безмірне коло.
О не вертайте мого болю
У сховки зранених проваль
Ілюзії чи божевілля…
Бо я ще день – не надвечір'я,
Розкрилля!
Бо я ще бранка зелен-літа,
Ще образу його тавро.
В мені Адамове ребро
І карма роду заповітна,
Що іменована любов'ю…
Я п'ю її з небес живою
З тобою.
Зі жмутком сонця у волоссі
Несу в щоденнім суголоссі
Крізь час, крізь будні, крізь роки́,
Щоб хтось торкнувся невтямки́
Її змарнілим спраглим серцем,
Щоб виростив нові зеренця
Тої любові…
Боже мій!
У ній затято код віків,
Свобода вічного натхнення,
Хрещатого шляху проще́ння,
Едем зруйнованих гріхів...
Іду в незвідані світи -
Цей світ змілів - мені ж рости…
Прости...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757607
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2017
автор: Олена Жежук