Скільки сонець-беріз розмигалося понад шляхами.
Чи спиняють, чи звуть, а чи просто ясніють собі.
Осяйною побуду я трохи, берізки, із вами,
Ну а потім вербою вклонюся імлистій журбі.
Позлітаю словами, як листям, під ноги прийдешнім,
Покружляю з вітрами, а потім – до хмар навпрошки,
А коли забуяють медвяні білянки-черешні,
Знов проллюсь веселково на ніжні духмяні квітки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757851
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2017
автор: Оксана Дністран