Вже сили не ті – їх забрали літа,
Пробігли, мов хвиля за хвилею.
Прожиті роки – це пора золота,
А зараз вже пахне могилою.
Зберу усі сили в єдиний кулак,
Ще трохи потішуся внуками.
Їх двоє у мене, хоч я – одинак,
Бо вижив натомлений муками.
Щоб внуки зростали на власній землі,
Пишались землею й калиною,
Багатим колоссям на твердім стеблі…
Щоб кожен з них виріс людиною.
А через роки, як згадають мене,
Колись на дворі під калиною.
Як весело буде, згадають сумне,
Що дід до кінця був людиною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758072
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2017
автор: Віталій Назарук