Мені здається, що я мовби спорожніла
нема думок, немає почуттів,
фантазія, мов річка обміліла
і рими розбрелись в сум’ятті днів.
А осінь ця чарівно-депресивна
пожухлим золотом розчеркує туман,
криваво плаче гронами калини,
й сміється коли віримо в обман.
Сміється з моїх сліз, як божевільна,
розвіює ілюзії, мов дим,
та без ілюзій, ще не значить вільна
приреченим здається світ без них.
Тепер вона тихенько плаче поряд,
туманом огортає голий світ,
пожухлим золотом малює чиюсь долю
і сумно посміхається зимі…
31.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758100
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 31.10.2017
автор: Alyana