Ромашковим подихом споєно кисень,
Чи наші бо пальці в тремтячім вузлі?
Вечір розлився, мов з глечика битого,
Спробуєм випити щастя хвилини.
Ніч в перехрестях, як вишита доля,
Мов спалене поле старої стерні.
Тримай своє тіло, бо Скринька Пандори
Спробує знати навіщо є ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2017
автор: Радомір