Те пізнє кохання
Як вихор його закрутило,
Забравши назавжди
І серце, і розум, і сили.
В заміну дало лиш
Уламки і крихти бажання,
Назавжди від щастя
Отримав він лиш сподівання.
Радів він можливості
Бачити, іноді чути.
І надто вже рідко
Ще трошечки поблизу бути.
Не міг доторкнутися –
Сильно тремтіло все тіло,
А в юності хвацько хапав всіх
І завжди сміливо.
Вона була сонцем і небом
В його небосхилі.
Думки що без неї
Здавались йому вже змарнілі.
І тільки у мріях
Він ще залишався бадьорим,
Хоча клята старість
Зробила його дуже хворим.
У снах і у мріях
Вони завжди вдвох танцювали.
І міцно, щосили,
І віддано справді кохали.
І спільне майбутнє,
І навіть маленька дитина.
Від неї бажав би
Він мати і дочку і сина…
Те пізнє кохання
Як вихор його закрутило,
Забравши назавжди
І серце, і розум, і сили.
В заміну дало лиш
Уламки і крихти бажання
Назавжди від щастя
Отримав він лиш сподівання.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758313
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко