Мокра темрява обняла цілий світ,
Вкрила прохолодною печаллю.
Дощ несе непроханий привіт,
Заховавши зорі під вуаллю…
Винувато стукає в шибки,
Звалює вину на хмари й вітер…
А я швидко вписую в рядки
Все, що встиг мені нашепотіти.
І про сонце, що десь там, в кінці,
І про ранок, що розбудить квіти,
І про сльози, що як краплі ці,
Можуть руйнувати і живити…
Про надію, силу духу, оптимізм
І про серце, що покликане світити,
І про совість, яка ще не архаїзм,
І про те, що треба світ любити.
Прочитаю, коли в зливу знов
Грім заглушить ці слова надії
І ослабить віру і любов…
Бо ж не кожен дощ голубить мрії.
А тим часом, він ще не мовчить.
Вабить своїм мирним шепотінням…
Хоч душа у розпачі кричить,
Дощ її вколисує терпінням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758461
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2017
автор: ЮНата