Я так люблю свою Україну...
Ці гори, рівнини, ліси і долини.
Люблю я це море, що хвилями кличе,
Люблю цих птахів, що у небі курличуть.
Люблю синє небо і жовту пшеницю.
Люблю, коли влітку цвітуть чорнобривці.
Люблю дуже щиро червону калину,
Яка розцвітає біля хатини.
Моя Україно! Єдиний мій краю!
Я кращу за тебе, напевне, не знаю.
Цей ніжний, чарівний спів солов'я.
Пишаюся цим! Україночка я!
Широкі степи, і сади, і Карпати...
Життя це моє! Україна – ти мати!
Ліси на Вкраїні – безмежні простори.
Говерла, струмки і Кримськії гори.
А верби зелені, обмотані в стрічку,
П'ють чистую воду, нагнувшись до річки...
Люблю нашу мову, веселу, яскраву –
Мелодія ллється, коли розмовляю.
І як мені не любити той край,
В якому так рясно цвіте урожай,
В якому дівчата співають так щиро,
В якому всі рідні живуть так родинно!
Плету я віночок, моя Україно!
Пущу його в річку... Бажання окликну:
"Живи Україно! Живи! Не вмирай!
Тебе я люблю, ненько рідна! Співай!"
28.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758691
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 04.11.2017
автор: Мінерва