Вже вороння чека Михайлів день,
І крутиться над світом зграєю.
Мов заглядає в душі до людей,
Чорною тінню, що не раз сприймаємо.
Спустошені, оголені поля,
Дерева розстібнулись на всі ґудзики.
З надією вслухається земля,
В похмуру хмару. В воронячу музику.
І в обладунках повсякденних справ,
Нотують все в блокноти немалі.
Звуки зими, й немов ідуть в астрал,
Замучені, у сірості всі дні.
Ця чорна хмара, але білий сніг….
Його ретельно виткала зима.
На душу так рівнесенько проліг,
Немов бальзам, немов твої слова.
І вороння, притихло, і мовчить.
З’єднавшись з верховіттям ясенів.
Їх чорнота під білим снігом спить.
Хурделиця співа: «Солодких снів»!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758731
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.11.2017
автор: Шкурак Тетяна