Очерет на сході ставу,
Колише вітер де-не-де,
По яру верби і маслини,
Десь там душа моя іде.
Стрічає радість, біль і смуток,
Стрічає все що віднайде…
Десь там надіюсь ця стежина
Незримо в небо перейде…
Таке просте життя насправді,
Така проста блаженна ціль,
Та так чомусь буває складно:
В очах сльоза, а в серці біль…
На сході ставу тихо-тихо,
Лиш чути десь пташиний спів.
То може душі , що спаслися
Тепер співають вже без слів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758739
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.11.2017
автор: Анатолій Штанько