Душа чекала крику в тишині.
Холодна осінь і неважні справи,
А за вікном нічого крім темряви,
Самотні дні мов мури камінні.
А теплу плоть холодний страх жене.
І кожен звук стає таким важливим,
А шум дощу мов пісенька тужлива,
Мов гостра криця душу тихо тне.
Земля у жовтих шрамах мов в іржі.
Знов ніч ховає пагорби в тумані,
І знов летять, летять думки оманні,
Летять немов нагострені ножі.
Парище
2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758873
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2017
автор: Мартинюк Надвірнянський