[i]Столітній монотонний дощ,
Юнак із сивими очима,
Чи старець з правдою - прищами
Твердині - хрести розмиває...
А люди внизу боялися сонця,
А люди внизу молилися хмарам,
Щоб засуху поля, де бідні працюють,
Накрило родючим щасливим кінцем -
Безпардонним столітнім дощем...
І макіяжами, власне калюжами,
Припудрить гематоми обличчя,
Ворожнечі - пожежі світу цього...
І буде в халупі вдосталь всього,
І хліба, і діток, і бутля вина,
І дружина чорноброва,
І заквітчана діброва без єдиного пенька...
Він при́йде в рясі філантропа...
Столітній легкий дощ...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758989
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.11.2017
автор: Мандрівник