Приходь під грушу вдосвіта якось.
Посидимо, як те раніш бувало.
Ну що з того, що мрійне не збулось,
У нас же спільного лишилося чимало.
Приходь удосвіт, одягнуся знов
У білосніжне – здалеку побачиш.
Посидимо, захочеш – без розмов,
Слова тепер не мають зовсім значень.
Калиново гірчитимуть вуста,
Я не помічу, що ти їх не пестиш,
Що навіть усмішка – давно уже не та.
Одні лиш кутики – загострено-уперті.
І випадково десь на глибині
Зажевріє щось невблаганно-рідне.
Примариться, що любишся мені,
А я - тобі, і досі – необхідні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2017
автор: Оксана Дністран