Якщо ти потрапив в глибокий колодязь
У темних задвірках своєї душі,
Минатимуть крик твій щасливі – та горді:
Стискатимуть горло образи вужі.
Солоністю сліз роз’їдатиме стіни,
Ставатиме ширшою чаша біди –
Митарства сердечні злих демонів звільнять,
Що спрагло бажають печалі води.
За твій порятунок проситимуть віру –
Канати байдужості спустять у грот.
Ти думаєш добрі, ти думаєш щирі –
Та ні! Лиш голодні до решти чеснот.
У відчаї стануть немилими друзі,
Що віття кидають в криницю на дно –
Гадаєш ховають, бо став зайвим грузом?
Обличчя подерли – а їм все-одно?!
Та гілка – на гілку, за камінь, на виступ –
Так міст викладають нагору тобі,
Все виріши сам – де тут поміч, де підступ,
І хто в тебе вірить у цій боротьбі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759154
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.11.2017
автор: Серафима Пант