Ледь чути дощ , що ніжно змочує вікно

Ледь  чути  дощ  ,  що  ніжно  змочує  вікно,  
Я  є  заручником  холодної  кімнати,  
Такої  сірої  ,  немов  те  полотно,  
що  гравюрист  зумів  з  життя  мого  списати.  

Лиш  дощ  шумить  ,  наповнює  палітру  тиші  ,
Він  тьмяними  вливався  барвами  в  думки,  
В  ретроспективі  бачу  сумніви  колишні  ,  
Що  з  брами  всіх  переконань  зняли  замки.  

Вдивляюсь  через  танець  капель  в  далечінь,  
Над  горизонтом  в  темнім  небі  бачу  світло-  
Яскравий  промінь  ,  що  руйнує  хмари  тінь,  
Натхнення  знову,  мов  бутон,  в  душі  розквітло.  

Згадались  сонячні  та  теплі  літні  дні  ,  
Із  друзями  в  зеленім  парку  променади,  
Пригоди  наші  славні  ,  деколи  й  чудні,  
Що  в  спогадах  в  епічні  увійшли  балади.  

А  поки  за  вікном  і  досі  дощ  неспинний  ,  
Краплини  тупотять  ,  немов  валькірій  хід.  
Можливо  ,  навіть  дощ  у  дійснім  світі  плинний  
Та  тут  ,  в  моїй  душі  ,  він  вже  старий  ,  мов  світ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759245
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.11.2017
автор: Ноунейм