Тремтить сльозою зболена душа,
Коли синів поранених я бачу,
А поряд побратими в бій спішать…
Як кров синівську ворогу пробачить?!
Закрить несила очі на війну
Й змиритися із цим не маю сили,
Хоч дух бійців міцніший за броню,
Проймає біль, чом ворога впустили
У український, рідний нам Донбас,
Скалічили там землі, люд і душі,
Чом москалі ненавидять так нас,
Народ російський чом війни не тушить?
А головний палій сидить в Кремлі
Ні, не болять йому ніякі жертви,
Тут справа не в донбасівській землі,
За котру мусять наші діти вмерти.
«Він – вовк, він – пан», – згадаєте мені,
Та час вовків минув, лишивши болі…
Чом люди знову гинуть у війні?
Тільки тому, що шлях веде до волі?
Війна і кров, свобода і любов –
Усе змішалось у житті сьогодні,
Та з нами Правда і великий Бог,
І до землі палка любов, народна!
20.08.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759300
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.11.2017
автор: Ганна Верес