У любові страху немає,
А хто його знає?
Можливо, так і є.
А хто там є, а де ти там?
А чи ти сам, а чи зі страхом вдвох?
Ох! Ну ж треба такому статися,
Не можу з своєю любов"ю розстатися.
Я туди - і вона туди,
Я тут - і вона тут.
Ми завжди вдвох.
Кого це сюди іще несе,
Жене, котить, суне,
Ледь ноги пересуває?
І, що він там у торбі має?
Та це ж дідо Сміхотрон.
Повну торбу сміху тримає,
І новини якісь знає.
А хочеш того сміху?
Вийми собі із міху.
А! Не до сміху.
Ховай, Сміхотроне, ту втіху,
І бережи, нікому нічого не кажи.
Ще прийде час на неї.
А знаєш, в страха очі зелені.
Та ти не дивись йому в очі,
Хоча він так хоче, муркоче,
Шепоче і ось трясеться уже.
А ти його зі своєю любов"ю
Жени, проганяй і скажи йому
В кінці - прощай!
Прощай мені, а я тобі,
Щоб веселіші були дні.
О! Тихо. Ша.
Ми вже одні.
Без страху і без любові.
Ну, що ж бо такі гонорові ми?
А, можливо, будемо на ви,
І на відстані часу
Хай кожен п"є свою чашу.
Овва! І любові і страху уже не має.
А де вони? І хто його знає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759302
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2017
автор: яся