Вдивляюсь в дзеркало, а там летять роки:
Дитинство, юність, зрілість… далі старість…
Там гомін хвиль неспинної ріки,
Добро і зло, відкрита радість й заздрість.
«Так хто у задзеркаллі я чи ти? -
Питаю Жіночку, що дивиться на мене, -
Хто з відчаєм шукав шлях до мети?
Хто з нас біжить своє життя шалене?»
Вона лиш посміхнеться і піде
Чи то все ж я піду, вона лишиться.
І щастя в краплях долі віднайде,
А я із дзеркала на те буду дивиться.
Чи може я в виснажливих роках
Там в задзеркаллі загубила долю,
А Жінка та тримає все в руках
Щоб я не збожеволіла від болю?
«Так хто у задзеркаллі я чи ти? -
Питаю Жіночку, що дивиться на мене.
Вона ж шепоче: «Вільна – то лети,
Вір лиш собі й надійся лиш на себе!»
Вдивляюсь в дзеркало, а там мої роки:
Дитинство, юність, зрілість… далі вічність…
Там гомін хвиль неспинної ріки,
Що десь зникає в тиху потойбічність...
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759376
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко