Сад, город і дідові болячки-
Ось і весь її старечий світ…
Очі впалі, втомлені, незрячі…
Спина згорблена від ноші літ…
Їй здається, що уже нікому
Не потрібний шум отих садів…
Де тепер її сини-соколи?
Де її онуки молоді?
Не потрібні- ні вона, ні дідо,
Ну, хіба що вірному Бровку…
Вже лантух переповняють біди,
Капає сльозина на щоку…
© Володимир Присяжнюк
16.10.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759408
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2017
автор: Володимир Присяжнюк