Музей у Пирогові

Поринаю  у  етнос  країни:
Чепуряться  в  садах  сільські  хати,
Квітники  виглядають  з-за  тину,
Видається  -  старесенька  мати
Вийде,  сяде  на  призьбу  спочити,
Розігріти  на  сонечку  кості,
Сипонуть  горошинами  діти
Карапузи  і  більшого  зросту,
Загуторить  у  стайнях  худоба,
Крики  півнів,  гусей  гелготіння,
Аромати  святкової  здоби
Залоскочуть  смаком  піднебіння.
Реманент  спочиває  в  повітках
Перед  виходом  в  працю  на  поле,
В  світанкових  півсонних  досвітках
На  снопи  зачекались  стодоли.
Все  неначе  завмерло  в  піврусі,
Як  у  казці  відомій  «Лускунчик»,
Мить,  -  і  хори  затягнуть  «Марусі».
Замість  них  –  у  запічку  цвіркунчик
На  всю  хату,  заквітчану  в  мальви
Рушників  і  домашніх  пожитків,
Стрекотінням  тривожить  уяву,
На  усьому  –  хазяйські  відбитки:
Скрині,  прялки,  у  сінях  –  дві  ночви,
На  столах  –  скатертини  й  макітри,
Глечик  з  розписом  в  квіти  й  листочки
Роздзвенівся  від  подиху  вітру,
Піч,  готова  накрити  гостину
На  сім’ю,  що  вернулася  з  поля,  -
Їм  газдиня  в  квітчастій  хустині
Харч  дістане  гарячий  до  столу.

Слобожанські,  полтавські,  поліські,
Надніпрянські,  подільські  садиби,
Є  із  Півдня  будинки  батьківські,
І  з  Карпат  дерев’яні  колиби,
З  дубомору  безцвяхова  церква,
Школа,  шинок,  священника  хата  -
У  макетній  довічній  перерві,
Вітряки  –  довгов’язі,  цибаті
Лопотять,  вже  готові  при  злеті
Крила  вітру  довірити  сліпо.
Різнотрав’я  колоситься  степом.
Вересневе  розморене  літо
Пахне  терпко,  медово-бджолино.
Старовинні  чарують  повір’я.
По  лісочках  з  ярами  стежини
Приведуть  на  спустілі  подвір’я.
Від  відвідин  гостей  оживають
Старовинні  хатќи  –  експонати,
У  минуле  усіх  повертають,
Щоб  історію  краще  пізнати.

У  музеї  давно  регіони
Об’єднались  макетно  на  мапі,
Архітектор  –  народ  України.
Так  хотілось,  щоб  від  немовляти
Мир  і  спокій,  заможність  в  господах
Супроводили  нас  по  родинах.
Це  найкраща  була  б  нагорода
Для  людей  за  буремні  ці  днини.

Я  пройдусь  доокіль  Пироговим,
Помилуюсь  його  краєвидом
Та  порядком  взірцево-  зразковим.
Не  минули  тут  культи  безслідно  -
Ритуальністю  дуб  вабить  пари
Загадати  найбільше  бажання,
Перуном  сьогоденно  він  марить,
Оберегами  служить  коханню.
Я  також  загадаю  -  на  щастя,
Хай  збувається  -  рік  попер́еду.
Згладжу  ковані  міддю  зап'ястя:
«Відведеш  негаразди?...»  -  «Відв́еду...»

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2017
автор: Оксана Дністран