Я подарую тобі квіти сталеві,
Котрі проштрикнуть серце навскрізь.
І тобі не доведеться більше молитись
За тих, хто покинув наш світ.
За тих, хто в серці твоєму жив,
Хто радість і сміх дарував.
Кого ти так щиро любив,
Але так і не врятував.
Нехай ці квіти металеві
Ростуть у серці, проростають вглиб.
Нехай сталевий холод гріє,
Діру, що залишилась у душі.
Хто знає, що там буде потім,
Коли і ти підеш за край.
Про зустріч думка серце гріє,
А можливо там лиш темрява пуста
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759516
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2017
автор: _NL_