Це – люди, ніби неземні,
За хмари їх думки витають.
Вони то пишуть цілі дні,
То Музу пристрасно гукають.
Знаходять риму в світлу мить,
Неначе спілий плід улітку,
Зберуть по слову з верховіть,
Дарують пісню, мов би квітку.
Такі поети – диваки!
В калюжі бачать образ сонця.
Примусять плакати рядки,
Серця відкрити, як віконця.
Загляньте в душі диваків,
Візьміть усе, що серцю треба.
І дзвоном стануть для віків
Пісні, благословенні небом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759572
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2017
автор: Дніпрянка