І знову осінь... Знов у серці холод
і пусто так, немов серед зими.
Два береги, що так стояли поруч,
та не зійшлись... Невже це були ми?
Один навпроти одного, так близько...
Та в різні сторони дивилися чомусь.
А вдалині туман стелився низько
і сіяв сумніви — можливо, не вернусь.
Не доторкнуся вже руки твоєї.
І не скажу, чому болить душа.
Сльозами осінь сірий смуток віє,
та почуття у вирій не спішать...
Ще хочеться теплом тебе зігріти,
веселкою засяяти в очах,
а павутинки бабиного літа
нагадують, як швидко плине час...
Вже сонце заховалося за обрій,
мої думки окутала пітьма.
І знову в серці гіркота й неспокій,
невже це підкрадається зима?..
Не знаю, чи прийде ще наше літо,
чи зійдуться стежини в одну путь?..
Мені без тебе дуже важко жити,
але, якщо не любиш, то забудь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759598
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2017
автор: Ганна Байрак