Змиє часу вода всі роками намулені болі,
І гіркі всі слова у душі оніміють мабуть...
В безголоссі сердець я брестиму у замкнутім колі,
Серед безлічі істин чи вдасться знайти свою суть?!
Я маленька піщинка в пустелі що Всесвітом зветься,
Все життя буревії в шаленстві жбурляють мене,
Та у вихорі долі шукаю спокою озерця,
І цього мабуть разу знов мрія мій берег мине...
Відчуваю як знов у мені закипають протести.
І бунтарство моє гострим болем пульсує в крові.
Знаю шлях яким йду може легко в безодню завести,
Та в потоці думок так не просто спинитись мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759959
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2017
автор: Наталка Долинська