Спитай - хоча б котру людину,-
Якого біса в Україну
Повзуть ці кляті москалі?
Чи їм не вистача землі?
Або, з похмілля, в себе, може,
Лад навели вже, боронь Боже,
І туляться до нас - не битись!-
А просто - досвідом ділитись:
Як підлатати, перекроїть,
Як нам наш "мір" благоустроїть...
Дороги гарні поробили,
Всіх дурнів розуму навчили,
Розквітли села і міста;
І, мо* Росія вже не та,
Яку ми знаєм. Тож не диво,
Що так затято знахабніло
До нас пруть всякі "вчителі",-
Бо ми ще, начебто, малі -
Не розуміємо... Не вмієм...
Не так їмо і гречку сієм,
Та й розмовляємо не так!..
Москаль-"брат" поучать мастак!
І, все частіше, не словами,
А "градами" і "калашами",
Прямим і підлим шантажем,
Надіючись, що ми зігнем
Від переляку свої спини,
У летаргію вмить поринем -
Забудемо ті триста літ,
Що ми вставали із колін,
Знущання, кров, свій рід і мову,
Тараса полум*яне Слово,
Звитяжців славні імена...
Не буде так! Ідіть ви на...
Сибір, Чукотку і Камчатку -
Лад наведіть там для початку,
А потім будете учить,
Що нам робити і як жить.
Ми - нація! Народ! Держава!
"Как у хахлов?" - Не ваша справа!
Як вмієм, так і живемО!
І, хоч повільно, та - йдемО!
Вперед - на Захід - до Європи!
Ми ж не "хахли" вже, а "Укропи".
/Так нас прозвали москалі/
Тож нами ви не переймайтесь,
І в родичі не набивайтесь,
А якнайшвидше забирайтесь
Із української землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2017
автор: Василь Царинюк