Коли, це - неминуче, нарешті я помру,
А тіло моє спалять в крематорії –
Без сліз, без спалаху смутку чи гумору,
Моя Душа опиниться у мораторії
До входження у Невідомого імлу.
Тоді, можливо, як це не парадоксально,
Нащадки відкриють суть мою для себе,
Що щось в мені було навіть геніальне,
А зараз я – дід старий на пенсії. Далебі!
А раптом я в житті щось і мав повчальне!
12.11.2017
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760258
Рубрика:
дата надходження 13.11.2017
автор: Левчишин Віктор