начхати, я в нехоті, смутку й зажурі.
я не маю надій, а думки в голові
з самого ранку бредуть десь далеко, похмурі,
немов зі сходу хмари ледве дощові.
що ж, я в згоді з такою погодою,
та не в злагоді ні з собою,
ні з моєю коханою дівчиною. так, це велика біда.
а проте не втішайте мене
ні святою, ні вдаваною сльотою:
все гаразд, я не п'яний – ви бачите?
ох, та мені шкода.
трохи задубнути, трохи затерпнути –
то мій звичайний стиль.
вона все та сама – я перевірив учора.
нема чого сказати – лиш терпіти нестерпний біль
так, ніби вона, а не я, безнадійно душевно хвора.
що ви там бачите в моїх очах?
там вже нема нічого.
я лоботомізований, анестезований,
заборговано вбитий, паралізований.
хто там каже: [i]за все потрібно платити[/i]?
я не хочу, і не платитиму, бо досі нема за що.
у мене все добре. – хто там каже: [i]життя – паскудство[/i]?
кажуть: [i]люби себе сам[/i]. я ніколи такого не вмію –
вже взувся в білі капці, й чекаю на інфаркт.
ще намагаюся щось сказати, та без надії на розуміння.
я прихильний до вас цілим серцем, люди! –
та мій мозок, здається, вже заіржавів,
ліпше нам буде здати його на брухт.
люба, то навіть добре, що не бачиш в моїх очах
ні думки, ні правди, ні страху, ні любови.
я ж кажу: все гаразд, то не твій
смак, і ризик, і страх –
то все моє; а насправді життя – чудове
за твором: paralised, kiss
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.11.2017
автор: Crystal view